A Plague Tale: Requiem – Прокляття сиквелу

З кожним роком в EGS роздають все менше цікавих проєктів, та у 2021 я знайшов там скарб. Це була – A Plague Tale: Innocence. Адвенчура про брата та сестру де Рун, що намагаються втекти від чуми у Середньовічній Франції.

Ця пригода настільки запала мені у душу тоді, що я не вагаючись передзамовив 2 частину. Найбільше, що мені сподобалось у першій – сюжетна постановка, насиченість подій, при цьому все було логічно пов’язано (ми не подорожуємо через весь континент, а намагаємось вижити в межах однієї зони), доволі непоганий та незабутній геймплей заснований на стелсі та виживанні без ресурсів на рівні.

Звісно під кінець ми вже досвідчені чумо знавці й знаємо як і що робити, але перша половина гри для мене була дуже напруженою. Перша частина була повністю завершеною історією. Тож від другої частини я чекав іншу історію, з іншими персонажами, яка б могла пояснити основні моменти появи чуми та її наслідків.

Asobo Studio і війна в Україні

Це незалежна студія з Франції, яка працює з 2002 року та спеціалізується на розробці ігор за сторонньою ліцензією. Серед їх робіт багато ігор по мультфільмах, чи іншим ігровим франшизам, права на які залишились у видавця. Найбільш відомою стала завдяки співпраці з Microsoft над Microsoft Flight Simulator.

Тож тепер до найцікавішого A Plague Tale видає Focus Entertainment, той самий видавець що видав Atomic Hearts під час війни та не припинив співпрацю з російськими розробниками. Тепер давайте до деталей:

1. Focus Entertainment з Франції, Asobo Studio також з Франції, тому ваші гроші які ви витратите на гру чи GamePass, де можна зіграти в A Plague Tale: Requiem безплатно, не підуть на росію.
2. Focus Entertainment продовжує співпрацю з розробниками росії.
3. Asobo Studio нещодавно додали українську локалізацію до гри.
4. Asobo Studio висловлювали підтримку Україні під час війни й додали “Мрію” до Microsoft Flight Simulator.

Я зіграв у цю гру, бо в принципі чекав її та навіть передзамовив. Та кожна людина має власну думку, тож сподіваюсь ці факти достатньо повно репрезентують ситуацію з грою та розробником, а огляд допоможе зрозуміти, чи варта вона вашого часу та ресурсів.

Візуал

Почнемо, візуал у грі дуже крутий та красивий як для інді гри. Попри те що гра в нас про чуму, і про стелс – доволі багато часу ми проводимо на яскраво освітлених локаціях. І тут гра заграє повними кольорами. Яскраві фарби на ринку, квіти сплетені у вінки перед святом, нарешті власний корабель – вау моменти в перші години майже на кожному кроці!

Різноманіття стало більше ніж у першій грі, де ми майже постійно переховувалися у руїнах міст та лісах. Локації стали більші, навіть з’явилась велика напіввідкрита локація з різними активностями, де можна вільно побігати. Та при всій красі й різноманітті, яке щільно тримає тебе перші 5-6 годин – згодом помічаєш, що локації починають повторюватись.

Фортеці та кімнати зливаються в одну, різні біоми так само де-не-де, а використовують ідентичні асети, хоча територіально гра відбувається у різних регіонах Європи. Також хочу зазначити круту акторську роботу та анімацію облич, знов таки для інді розробника гра виглядає не гірше франшиз типу Uncharted чи Death Stranding.

Загалом у мене не було особливих проблем з грою, вона не лагала, не було критичних глічів чи багів. Можу згадати пару моментів на відкритій локації де респавнились зламані коробки та щось сталося з замком який зламався, але не відкрився, бо не було правильної анімації.

Видно що великі напіввідкриті локації щось нове для розробників, які звикли до арен чи коридорів. З точки зору взаємодії з грою у нас тут мало що змінилось з першої частини. Є невеликий інвентар для ресурсів, який можна апгрейдити, праща, різні суміші на всі випадки в житті плюс додався арбалет, щоб битися проти повністю броньованих лицарів.

Тож візуалу я точно скажу лайк, все красиво, працює як треба і варто ознайомлення.

Музика

Музику до гри написав Olivier Deriviere відомий своєю роботою над багатьма саундтреками до європейських ігор таких як Remember Me, Greedfall, Vampyr, LIS. Саундтрек складається із треків з дуже широким спектром інструментів – від іспанської гітари з барабанами, пронизливої скрипки до органу та хору.

І це дуже, ДУЖЕ сильно, особливо хорові композиції які постійно задають емоційну напругу. Це звісно не зрівняється з живим органом, та все одно навіть у записі це викликає дуже сильні емоції, особливо композиції:

• Main Theme
• No Turning Back
• Up There
• Ô ma belle lune

Респект за таку шикарну роботу!

Геймплей

У першій частині все було ідеально, як на мене, а саме – максимум стелсу у перших 2/3 гри, різні пазли, активні битви під кінець. Друга ж частина в нас стала повноцінним екшном.

Стелс механіки залишились такими самими як і в першій частині, та кількість повністю таких арен скоротили та тепер в нас співвідношення 40/60, де 60 відсотків ми будемо відбиватись від хвиль супротивників бігаючи колами по арені. І це ніфіга не весело(хоча це обумовлено сюжетом та лором гри).

Я не дуже люблю таку практику коли в іграх змушують відігравати певні ситуації тільки одним сюжетно правильним шляхом. Такий підхід вже застарілий, тим паче для другої частини франшизи, де вже є певні основні механіки. Це все одно що забрати механіку сповільнення часу у другому Макс Пейні, чи видалити прихований клинок у Кредо Вбивці.

Друга помітна геймплейна зміна це бектрекінг по тим самим лінійним локаціям. У першій частині ми бігли від щурів які зносили все на своєму шляху і було лячно подивитись назад. Я відчував реальну загрозу і напруження. У другій частині задля розтягування часу – рівні складаються з того що ми йдемо на певну точку, знаходимо підказку і повертаємось тим самим шляхом до початку локації.

Також через те що ми вже знаємо з першої частини — щури абсолютно не відчуваються як загроза. Бо у нас є Х’юго і сюжетно обумовлено так що з нами скоріше за все нічого не станеться. Це зменшує напруження, хоча музика максимально намагається тягнути атмосферу.

Через те, що щури для нас вже більше не загроза – основну проблему будуть становити люди. Різних видів супротивників трошки побільшало, арени стали більшими, місць де можна сховатись поменшало. Це ніби гарно, та насправді просто розтягує гру, бо дизайн локацій залишився як у першій частині, автори просто зробили довший шлях від точки А до виходу не додавши особливо альтернативних способів проходження.

Якщо це гарно працювало в закритих приміщеннях у першій частині, то тут треба буде часто пересуватись по відкритій місцевості, а якщо на виході не встигла повністю програтись анімація з відкриттям дверей і вас побачили, то анімація стопається й усі вороги біжать до вас, а це майже автоматична смерть. щурів у цій частині взагалі буде малувато, погратись з ними багато не дають, та і взаємодія ця не змінилась із першої частини.

З хорошого – мені сподобались пазли та можливість вільно побігати по великій локації. Цього мені бракувало через постійні битви, страждання та душні довгі арени, але я завжди чекав такі моменти, щоб відволіктись. Також нам дають напарників які допомагають відволікати охорону чи навіть побігти в атаку за нас.

Союзники реалізовані тут погано, по факту це заміна Х’юго на певних етапах і вони майже не реагують на оточення, тож я зловив флешбек з нульових де доводилось вести NPC через рівень, щоб його не вбили і не знайшли.

Концепт

Для того, щоб краще зрозуміти чому я буду сварити гру зараз – я дам кілька спойлерів. Для тих хто не грав у першу частину я рекомендую пограти спочатку у першу частину, тож чекаю у цій частині огляду вже підготовлених людей. Інших же запрошую одразу до висновків.

Перша частина закінчилась тим що хвороба Х’юго яка змушувала щурів переслідувати його перейшла у стадію ремісії й країна поступово почала приходити до тями.

Друга ж частина розповідає продовження цієї історії, зосереджуючись знову на Амісії та Х’юго, але вже з боку пошуків не причин, а відповідей та ліків. Бо через певні події – хвороба повертається до Х’юго з новою силою.

Здавалося б, що мені може не сподобатись у такому розвитку подій. Якщо коротко – то весь сюжет окрім фіналу це майже те саме, що ви вже бачили у першій частині, тільки більш емоційно і з іншим ворогом.

Я ловив себе на думці, що граю не у другу частину, а у хитрий ремейк першої, бо постійно були якісь дежавю у сюжетних поворотах. Мене це трошки дратувало, бо основна сюжетна лінія особливо не рухається і фінал другої частини, насправді – повинен був статися у першій, тоді A Plague Tale: Innocence була б безперечним шедевром ігор.

Чому шедевром, тому що актори які грають Амісію та Х’юго роблять нереальну хімію персонажів. Charlotte McBurney яка зіграла та озвучила Амісію неодмінно повинна отримати нагороду за свого персонажа і його розкриття. Історія Амісії та Х’юго хоч і була дещо передбачуваною, та фінал зробили саме емоції які дають персонажі.

Інші персонажі навпаки – сирі та нецікаві. Старих персонажів чомусь вирішили не розкривати, їх просто викреслили з історії на певний час, а потім знову показали у фіналі. Нових же – навпаки майже не використали для фінального епізоду.

Тож сюжет та персонажі вийшли доволі сирі та не пророблені. Скоріш за все такий класний фінал вже був готовий ще за часів першої гри, просто автори його не використали тоді, і просто не змогли нормально продумати що нового показати у грі.

Опубліковано: 10 Липня 2023

himarsGG (Олег)
Розповідаю про ігри, у які варто пограти.

Telegram канал автора