Little Misfortune – Дорослі сенси в дитячій історії

Little Misfortune я придбав майже випадково, але це було просто шалене круте відкриття, і пройшовши її, я зрозумів, звідки аж 91 % гарних відгуків за весь час.

Це той чудовий момент, коли історія така крута, але це не випадковість, а гарно продуманий тандем, коли візуальний стиль, музика й самі рішення в дизайні ігрового процесу всі є лише слугами їхніми. Пана сюжету та пані історії.

Сюжет

Важко передати крутість без спойлерів, що зіпсують пригоду, але буду намагатись. Сюжет це хитро вибудована казка, де не існує правильних рішень і неправильних наслідків. На початку гри звучить неймовірної глибини думка, можу передати з помилкою, але суть така: «Існує вибір та наслідки».

Автори в подачі історії дуже вміло роблять, те що вміють датчани з магічним реалізмом, вони грають в гру з вашим розумінням, дитяча історія ховає в собі дорослі сенси.

Чудова історія, на мою думку, це та, що ламає «4 стіну», й ось це про пригоди маленької Міс Невдачі, бо я сміявся з її жартів, сумував разом із нею від її невдач і переживав за неї, починаючи вірити, що ця історія знайомої мені людиною. Мені вірилось, що ця маленька дівчина потребує моєї допомоги.

Окрема подяка авторам за неймовірний чорний гумор, який, як не дивно, доволі милий.

Геймплей

Він простий, але це чудова казуальність, майже одразу я зрозумів, чому так це відчуваю. Бо всі ігрові механіки тут це поєднання вказати-і-натиснути, дуже простих головоломок та найважливіше виборів, коли перший робить неможливим другий. Усі вони навмисно спрощені, щоб зробити гру в дієвому плану доступною будь-кому.

Вони мають бути «приправою» до головної страви, яким є історія. Ця гра не про гострий розум, швидкість чи вправність, вона про слухати, бачити і зрозуміти, всі ці алюзії та метафори, в яких може з часом страшно, але хочеться загубиться, бо це надто реальна реальність, яку ховає маленька героїня в купі блискіток.

Дизайн та музика

Візуально гра нагадує дитячу книгу, тож рішення використовувати 2D та вид збоку вважаю більш ніж доцільним, бо відчувається, що ми рухаємось, ніби по сторінках. Водночас немає відчуття, що гра пласка, бо фактично вона використовує прийоми 2.5D і різноплановість для створення візуального об’єму.

Окремої уваги заслуговують персонажі, бо всі головні дійові особи круто намальовані, але вони й круто звучать. Ох це голос оповідача, ніби з американського детективної радіовистави 60-х. Прибиравши зайві епітети, можу сказати, що озвучка світу та фонова музика в грі не менш чудово пропрацьовані не менш гарно ніж візуальний стиль.

За змогу пройти її українською дякую авторам чудового українізатора Little Misfortune.